Моє рідне село

І хлібом, і цвітом, і прадідом-дідом

Пахне рідне село, моє рідне село...

Село моє, маленька Батьківщина.

Литвинець рідний, прадіди - ліси.

Живе у ньому вся моя родина

Серед цієї дивної краси.

Люблю тебе у будні і у свята,

Коли цвітуть сади чи в злоті ліс,

Свої всі сили хочу я віддати

Тобі, мого дитинства оберіг.

Твої проблеми - то й мої турботи,

Росте добробут твій - радію я.

І щастя й горе ділимо з тобою,

Литвинець рідний, моя батьківська земля.

З історії села

Перша документальна згадка про село Литвинець відноситься до 1622 року.

В інвентарі Канівського староства (1622) Литвинець зазначене як село з одним посполитим і одним підсусідком. Литвинчани сплачували до казни 6 флоринів і 20 грошей.

Згідно з "Ординацією Війська Запорозького" у 1638 році до керівного складу Канівського полку (одного із шести козацьких територіальних формувань, які виникли після 1625 року) входили отаман литвинецький Матвій Гуд та сотник литвинецький Яків Костенко.

У середині ХVІІ століття село за генеологічними даними локалізувалося у сотні Стародуба.

За реєстром 1649 року Литвинецька (Стародубова) сотня мала 333 козаки (сотник Іван Стародуб в 1653-1654, 1657-1658 р.р. - полковник Канівського полку) і була найбільшою сотнею Канівського полку. Сотня у складі полку брала участь у всіх головних походах та битвах Національно-визвольної війни 1648-1654 р.р.

Литвинецькими жителями в середині ХVІІ століття були: Левко Григорович Думенко, Федір Кушнір, Іван Лавриненко, Сава та Яким Пилипенки, Михайло Сорока, Іван Супруненко, Каленик Тарасенко, Іван та Наталія Чаплі (Чапленки).

29 вересня 2018 року - святкування дня села.

У садках вишневих заховався,

Між ярів і пагорбів зелених,

Мій Литвинець гордо розіслався

У вінку акації та кленів.